Людина, яка змінила Полтаву. Погляд крізь роки на сучасний розвиток міста

Є люди, які назавжди вписують своє ім’я в історію. Їх пам’ятають і їх іменами називають вулиці. Нещодавно в Полтаві з’явився провулок Лева Вайнгорта, хоча були часи, коли кожен куточок міста, без перебільшення, був якось пов’язаний із ним.

Арій-Леон Семенович Вайнгорт більше 30 років був головним архітектором Полтави, майже десятиліття викладав у будівельному інституті, створив і очолював Гоголівський музей-заповідник. Він відбудував зруйновану війною Полтаву. Відомий як великий прихильник збереження історії міста, підвищення його туристичної привабливості. Арій-Леон Семенович був шанувальником озеленення й саме йому завдячуємо, що в Полтаві свого часу з’явився дендрологічний парк, один з найкращих в Україні. А центр нашого міста міг бути вкритий майже суцільним бетоном, якби не він.

4 ст. Вайнгорт Лев Семенович
Вайнгорт Арій-Леон Семенович, головний архітектор Полтави з 1938 по 1970 рр.

Народився Арій-Леон Семенович у Варшаві в 1912 р., але все дитинство і все свідоме життя провів у Полтаві. Закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут (1938 р.). І з того часу по 1970 рік був міським архітектором Полтави. Після війни в прямому сенсі слова відродив Полтаву з руїн. Співавтор багатьох пам’яток міста й багатьох наукових праць з містобудування та архітектури Полтави. Не стало видатного полтавця 18 квітня 1994 року.

Найкраще говорять про людину її справи. І всі мешканці нашого міста практично щодня стикаються з частиною справ Арія-Леона Вайнгорта, гуляючи Полтавою, поспішаючи на роботу полтавським вулицями. А хто може розповісти про себе найбільш повно, ніж сама людина? Тільки вона та близькі члени родини. На щастя, Арій-Леон Семенович встиг залишити після себе своєрідний літопис свого життя, з любов’ю зведений воєдино з окремих записів його рідними. Син Володимир став редактором надзвичайно цікавої книги про Полтаву Вайнгорт Л.С. «Записки провинциального архитектора» (далі скор. «Записки», які будуть наводитися мовою оригіналу, прим. авт.).

А автору цих рядків пощастило поспілкуватися з донькою Арія-Леона Семеновича. Тетяна Леонтіївна Шульгіна, не дивлячись на вже зовсім не юний вік (1941 р.н.), продовжує досить активний спосіб життя. І, звичайно, пильно стежить за життям міста, якому її батько присвятив усього себе. Донька людини, яка відродила наше місто з попелу, живе на даний момент не в самій Полтаві, а в Полтавській області, але часто навідується в рідне місто.

Шульгіна Тетяна Львівна - копия
Донька Арія-Леона Вайнгорта – Шульгіна Тетяна Леонтіївна

Крізь призму бачення самого архітектора, викладену в автобіографічних записках, а також на підставі бесіди з його донькою, розповімо докладніше про особистість, яка відіграла таку значну роль у житті Полтави. І до думок якої варто було б прислухатися й зараз усім полтавцям, в першу чергу – архітекторам, будівельникам та керманичам міста.

— Тетяна Леонтіївна, Ваш батько став головним архітектором Полтави в зовсім молодому віці, в 26 років. Як так вийшло?
— Коли тато отримав цю посаду, вона не звучала як «головний архітектор», посади такої тоді просто не було. Але функції, по суті, він виконував саме такі.

Сам же Арій-Леон Семенович Вайнгорт у своїх «Записках» так писав про призначення:
«Осенью 1938 года в неполных двадцать шесть я стал главным архитектором Полтавы. К слову сказать, тот год стал переломным не только в моей личной судьбе, но и в судьбе города, потому что именно с тридцать восьмого Полтава – областной центр. …
Полтаву я знал, потому что был “местным кадром”. Коренным полтавчанином. …
Какие грандиозные архитектурные планы обуревали меня… Какие прекрасные перспективы мнились…
Не понимал я тогда, что в новой должности самыми важными и трудными окажутся не вопросы творческие, а вечная проблема: архитектор и власть.
Тем более, та власть.
Тогда, в двадцать шесть, – я был не только увлеченный специальностью молодой архитектор, но и парень с полтавской окраины – лихой чечеточник, синеблузник, вдохновленный размахом метростроя и уверенный в том, что смогу применить свои знания в родном городе наилучшим образом.
Первое испытание характера и моего понимания роли архитектора произошло после назначения. Той же осенью тридцать восьмого.
Секретарь недавно созданного облисполкома М.В. Векленко привез меня на Красную (бывшую Соборную) площадь к развалинам взорванного собора. Чтобы распорядиться на месте:
– Здесь будем строить гараж для наших облисполкомовских машин. Место удобное: близко. Не будет перепробега. Подготовьте, товарищ архитектор, необходимые документы для отвода площадки под строительство гаражей.
До сих пор помню эту сцену: у горы битого кирпича из разваленного собора на фоне шикарной исполкомовской “Эмки” вальяжный в солидном начальственном костюме Векленко и в парусиновых туфлях, парусиновых брюках, в которые заправлена полосатая футболка, зашнурованная белой тесьмой на груди, – начинающий архитектор. То бишь – я…
Хоть и перепуган был – а все-таки стал возражать. Пытался объяснить, что в исторически значимом месте, возле колокольни, замыкающей перспективу центральной улицы – строить гараж нельзя.
Тут же я выражал готовность найти срочно другую, подходящую для гаража площадку…
Мои резоны вызвали начальственную иронию:
– Я не знал, молодой человек, что Вы – защитник церквей. Не архитектор, – а какой-то архимандрит.
Сел в машину и укатил, оставив меня в недоумении: убедил его или нет? Нехорошо я себя чувствовал после этого “архимандрита”.
Но решил не сдаваться и не допустить гаражей на месте разрушенного собора. Молодой был, не битый.»

Цікаво, чи не так? Роки йдуть, а деякі речі залишаються, на жаль, незмінними. Коли заради чиїхось примх чи «шкурних» інтересів нехтують інтересами суспільними та загальнолюдськими цінностями…

Але повернемося до бесіди з Тетяною Леонтіївною.

— Як ви оцінюєте розвиток Полтави наразі, є він взагалі чи навпаки? Що вам «болить» найбільше в цьому плані?

— Моя донька має архітектурну освіту. Я теж маю певне відношення. Як будівельник-сантехнік за освітою, трохи недалека й від архітектури. Професійно я говорити не можу, але як полтавка… Звичайно, дуже багато чого в місті не відповідає тому, що хотів би отримати Арій-Леон Семенович. Я часто приїжджаю до Полтави, їду чи йду містом і думаю: «Тато вже інфаркт би отримав, дивлячись на таке!». Коли в будинках, на яких висить табличка «Охороняється законом» або «Пам’ятка архітектури», прилаштовують якісь безглузді входи на розі, магазини. Кому як заманеться! А ці, так звані «малі архітектурні форми», а, швидше, будочки, які перекривають усю дорогу, що веде до Білої Альтанки. Та й не тільки. І не лише мене обурював у свій час, та й зараз обурює, підземний перехід у районі Круглої площі. Його призначення й функції взагалі незрозумілі! Перехід від кінотеатру Котляревського до пошти ще якось функціональний, в іншому – не було необхідності. Також у мене претензії й до сучасного зовнішнього вигляду цього парку. Там же дуже багато дерев було вирубано… І все заради якихось зайвих магазинів, яких і так вдосталь. Мене, корінну полтавку, це шокувало. Цей перехід взагалі не потрібен, він не прикрасив Полтаву, а порушив класичний історичний вигляд цього парку. І це мені дуже болить. Мій батько стільки праці вклав у ці місця!!!».

Арій-Леон Семенович свого часу не дозволив перетворити центр Полтави на щось незрозуміле. Він писав у своїх «Записках» про забудову Круглої площі так:

Группа Киевских архитекторов предлагала не привязываться к старому облику площади и застроить ее многоэтажными современными зданиями с башенками, крупными формами и т.д.

Выездная конкурсная комиссия, прибывшая в Полтаву в марте 1945 года из Киева, одобрила наш проект.
Суть проекта заключалась в сохранении самобытного монументального паркового комплекса, реставрации памятников архитектуры и создании новых домов в стиле памятников.

— Тетяна Леонтіївна, що ще змінилося в нашому місті з часів Вашого батька не на краще?

 Пару тижнів тому я була в Полтаві. Була шокована, що від колишнього кінотеатру Котляревського не залишилося практично нічого старого. Зараз там магазини всілякі, яких не перерахуєш. Будівля обшарпана. Ці страшні вивіски… Це ж пам’ятник архітектури, який так важко відновлювали. Мені було дуже боляче від спогадів. Ми свого часу з батьком там відвідували кожен фільм… Я розумію, що зараз комп’ютери й телевізори в усіх. Я сама всім цим користуюся, але кінотеатри мають зовсім інше призначення. І це був такий улюблений кінотеатр! І він після війни дуже довго був єдиним. Хоча б навіть з цієї точки зору його слід було б зберегти.

— Для Арія-Леона Семеновича було б трагедією бачити, на що кінотеатр перетворився зараз?

 Безсумнівно! Батько був дуже емоційною людиною! І для нього, часом, була трагедія навіть у дрібницях. Ось, наприклад, він звідкись приїхав і десь на Фрунзе поставили будочку й щось там продавали. Будочку, папери на яку він не підписував і дозволу не давав. Для нього це вже була велика неприємність! І, взагалі, дуже багато речей він саме так емоційно сприймав. Обов’язково в нього був якийсь день, щоб проїхати й подивитися всі вулиці. Він знав кожну споруду. 

Відомий архітектор писав у «Записках»:

более тридцати лет держал оборону против налетов моды, моментальной выгоды, воинствующей некомпетентности и дурного политиканства в застройке исторического центра Полтавы.

Арій-Леон Вайнгорт до останнього відстоював свої погляди в усіх владних кабінетах, через що, врешті-решт, і був змушений залишити посаду, яку займав так довго.

Із «Записок»:
конфликт архитекторов с властью носит объективный характер. С любой, хочу подчеркнуть, властью.
Такое специфическое наше искусство.
архитектор не в состоянии сам реализовать свой замысел. Он должен обязательно уговорить, убедить заказчика (если это отдельное здание) или городскую власть (если это градостроительное решение, памятник и т.п.).
решение зависит от общей культуры и ответственности властей, умения видеть лес за деревьями, ее решительности, наконец.
Беда, если власть амбициозна, конъюнктурна или, не дай бог, коррумпирована или чрезмерно идеологизирована. 

Архитекторам нашего поколения пришлось стать реставраторами, культурологами, историками. Нам выпало трудное счастье спасать от забвения культуру прошлых веков.

Сучасному поколінню також доводиться нелегко. І також не пощастило боротися з корумпованими чиновниками, які живуть сьогоденням, без озирання на минуле та без погляду в майбутнє. Те, що раніше зберігался десятиліттями, в наш час нещадно руйнується. Кадетський корпус – одна з болючих ран. Але приклад Арія-Леона Вайнгорта свідчить, що майже усього можливо досягти, особливо, коли люди поряд розділяють твої погляди. Якщо навіть після майже повної руїни вдалося відродити свого часу Полтаву, то зараз ми просто зобов’язані зберегти унікальний вигляд нашого міста та удосконалити його.

Хотілося б бачити в Полтаві, особливо серед молоді, якомога більше ініціативних людей, які з захопленням працюють над поліпшенням «обличчя» свого міста. І тоді через роки всім нам приємно буде озирнутися й сказати: «Ми разом зробили Полтаву найкращим містом України!».

Вікторія Родічева,
прес-секретар ВГП «Нова Полтава»

При написанні статті використовувалися матеріали:
– Вайнгорт Л.С. Записки провинциального архитектора. – Полтава, 2001. – 96 с.
– www.facebook.com/ploblarch/photos.

Цієї неділі говоримо з активною молоддю Полтави і Полтавщини, випускниками МЗУ про роль молоді в змінах у своїх громадах та країні, про можливості, виклики та потреби. День молоді зі змістом! Пул спікерів постійно доповнюється, але вже точно з нами дискутуватимуть: Олена Бекреньова…
Днями на сайті Полтавської міської ради з’явилися дві наші петиції. Вони насамперед покликані змінити підхід до молодіжної політики у місті. Адже йдеться про створення Молодіжної ради як повноцінного дорадчого органу, що дозволить молоді брати активну участь у вирішенні…
  У понеділок в офісі ГО «Нова Полтава», що на вулиці Котляревського, 6, гостинно відкрив двері молодіжний воркшоп «Активуй!». Цей освітній проєкт став можливим завдяки перемозі «Нової Полтави» у конкурсі проєктів…
  Полтава цілком може стати одним із чотирьох пілотних міст, де буде внесено зміни до Статуту міста та містобудівної документації. З такою ініціативою до міської влади та всіх зацікавлених партнерів вийшла громадська організація «Нова Полтава». А поштовхом до…
Східноєвропейський центр багатопартійної демократії (СЦБД) оголошує конкурс на набір учасників в школи демократії у Львові, Одесі, Полтаві, Дніпрі та Києві на новий навчальний 2019-2020 рік.  Це вже другий набір слухачів у Полтаві, партнером якого виступає ГО…
Ми занепокоєні величезною шкодою, яку приносять повітряні кульки, та пропонуємо дошкільним та середнім навчальним закладам, зокрема випускним класам, директорам закладів освіти і батькам відмовитись від традиційних запусків у небо повітряних кульок на святкових заходах, зокрема під час…
запис на прийом
Підписатись на новини