У  Толоці, яка пройшла цієї весни у Полтаві, взяли участь чимало талановитих та успішних людей. Інтернет-виданння «Нова Полтава. Нові люди» вже писало про Юрія Гонтового – засновника полтавського картодрому, видатного гонщика і батька двох синів-чемпіонів. Також у Толоці взяв участь Руслан Орьховський – 12-кратний чемпіон Полтавської області з гри в шашки-64 та міжнародні шашки, а також співавтор українських шашок. Він поділився секретом організації яскравої толоки.

Пане Руслане, розкажіть про ваші останні спортивні досягнення та історію створення українських шашок.

В основі ідеї українських шашок – шашки скіфів, які кочували територією нинішньої  України 2-3 тисячі років до нашої ери. З наукових розвідок 30-40 років ХХ століття відомо, що їх варіант гри був не схожий на сучасні – грали не на дошках, а на шкурах тварин, а шашки були не чорні та білі, а зелені, жовті і червоні. Далі, на основі цих досліджень мною та Евгенієм Кадніковим  (АР Крим) були створені українські шашки. До того, як півострів було анексовано, у Криму навіть пройшли кілька турнірів з цього варіанту шашок. Сьогодні Євгенія Каднікова вже немає з нами.

Проект дошки, на якій можна грати в українські шашки, був представлений на творчому конкурсі гуртка Полтавського палацу дитячої та юнацької творчості «Диво-шашки». До речі, його вихованкою свого часу була Валерія Кришталь – нинішня 14-кратна чемпіонка України, її тренер – Іван Кузьмінський.

Я останнім часом брав участь у змаганнях з англо-американських шашок Checkers, де займав призові місця.

Чи був у вас досвід наведення благоустрою до участі у Толоці?

У нашого будинку на Алмазній 11/39 – житлово-будівельного кооперативу «Перемога», вже був певний досвід проведення подібних заходів, зокрема, кілька років тому ми виграли дитячий майданчик від ради Октябрського району міста за хороший стан благоустрою у дворі. Та мені, як голові ЖБК, довелося вирішувати деякі проблеми, зокрема, з місцевими автовласниками. Вони паркувалися прямо під вікнами, на газонах. Мій попередник на посаді голови кооперативу вже зміг встановити стовпчики, які не пускають  машини у двір, і мені залишилося лише боронити їх від демонтажу. Але я знайшов спосіб ще далі відсунути місце стоянки автомобілів від будинку.

За будинком автомобілісти паркувалися прямо під вікнами, що не подобалося деяким мешканцям. На відповідній відстані від вікон я викопав рівчак і насипав поруч вал, на якому висадив квіти. Люди через цей рівчак можуть перескочити, але якщо машина його переїде, то вал не пустить її здати назад. Майже без додаткових ресурсів я змусив водіїв ставити машини подалі від вікон.

Толока у вашому дворі стала однією з найяскравіших у Полтаві. Розкажіть – як це вдалося?

Оскільки я є головою ЖБК, представники «Нової Полтави» одразу звернули увагу на мене – їм потрібні були активні люди. Тому ще на початку березня я отримав пакет заявки на участь у Толоці. Мені потрібні були однодумці, але вони знайшлися не одразу. Зі свого боку, я закінчив факультет фізичного виховання, і мав досвід написання сценаріїв масових заходів, зокрема, спортивних. Ці знання допомогли в організації.

Я завжди підтримую зв’язок і з постійними мешканцями мого будинку, і з квартирантами, і навіть з людьми, які просто приходять з дітьми гуляти на наш дитячий майданчик. Усіх їх я запрошував і агітував взяти участь у Толоці, хоч дехто з них живуть зараз в зовсім інших районах міста. Можна сказати, на нашій Толоці працювала збірна Полтави.

Один з жителів будинку – Олег, запропонував  додати Толоці національного колориту, зокрема, сплести і встановити тин. Ми розвинули цю ідею, і працювали в українському національному одязі, у нас виступав народний хор «Полтавські піснярі». Не всі мешканці сусідніх дворів бачили нашу роботу, але більшість з них чули пісні у виконанні запрошеного хору. Наступною особливістю нашої Толоки стала участь великої кількості дітей.

Після завершення робіт я підбив підсумки того, як все було організовано, і в мене виникло кілька ідей, які можуть зробити наступну, осінню Толоку, ще цікавішою і масштабнішою.

Враховуючи ваш організаторський досвід, скажіть – що потрібно Полтаві, щоб стати кращим містом України?

Майже у кожному дворі Полтави знаходяться аварійні дерева, які висаджували ще у 1960-их роках минулого століття. Якби створити бригаду, яка б виправила цю проблему, це був би крок вперед.

Загалом, треба позбутися байдужості і надій, що хтось згори прийде і зробить нам добре. Замість цього треба формувати команди однодумців, знаходити місцевих лідерів, налагоджувати контакти з якомога більшою кількістю людей. Починаючи, не треба лякати людей глобальними планами, а об’єднати для виконання конкретної і невеликої справи.